uabooks.top

Кріплення анкерів здійснюють за допомогою: сили тертя — анкер своїми стінками притискається до несучої основи; різної форми анкера й отвору в матеріалі основи — конусна частина анкера більша за вхідний отвір;

Анкерний болт із гайкою (рис. 5.2, а; с. 36) широко застосовують для суцільних матеріалів (цегли, природного каменю) завдяки максимальній довжині розтискної зони й універсальності кріплення.

Анкер (рис. 5.1) — кріпильний виріб, який різними способами закріплюють у несучій основі.

Саморізи з напівкруглою головкою та буртиком (рис. 4.4) призначені для міцного з’єднання металевих листів. За формою це стрижень певного діаметра з оригінальною напівкруглою головкою, що має хрестоподібний шліц. 

Суперечка про відмінності кріпильних елементів триває вже давно — з початку 1990-х років. У цей період гіпсокартон перетворився на один з най-затребуваніших будівельних матеріалів. 

Шурупи найчастіше випускають із загостреним кінцем і під час укручування кінець різьби шурупа входить у деревину й розщеплює її подібно до клина.

Основні види шурупів зображено на рисунку 3.4.

Шуруп — кріпильна деталь у формі стрижня з гвинтовою різьбою і забірним конусом. їх використовують для кріплення деталей та конструкцій.

Під час експлуатації виробів унаслідок впливу змінних навантажень зусилля затягування різьбових з’єднань поступово зменшується. Причинами цього є сила затягування, спосіб отримання різьби, жорсткість стиків, шорсткість спряжуваних поверхонь, напруження і деформації тощо. 

Самоформуючими називають з’єднання, отримані за допомогою спеціальних самоформуючих гвинтів (саморізів). Так з’єднують деталі із сталевого листа з балками, профілями або тонкостінними деталями.