Інформація про новину
  • Переглядів: 582
  • Дата: 27-12-2021, 22:05
27-12-2021, 22:05

1. Історія нового часу

Категорія: Всесвітня історія





Попередня сторінка:  35. Узагальнення з розділів 5-6 «Епоха Пр...
Наступна сторінка:   2-3. Французька революція кінця XVIII стол...

 1. ПЕРІОДИЗАЦІЯ НОВОЇ ІСТОРІЇ

Новий час охоплює епоху всесвітньої історії від кінця XV ст. до початку ХХ ст. Цю добу можна розділити на кілька періодів.

ранній новий час (кінець XV — перша половина XVII ст.)

Це час Великих географічних відкриттів і завоювання європейцями Нового Світу,

Реформації та Контрреформації. У першій половині XVI ст. в Європі завершилося формування централізованих держав — Англії, Франції, Іспанії. Це був період релігійних війн у Франції; зародження й становлення республіки в Нідерландах; правління Єлизавети I й приходу до влади династії Стюартів в Англії; створення Речі Посполитої; правління Івана IV Грозного, «смутних часів» і становлення династії Романових у Росії; Тридцятирічної війни й Вестфальського миру.

новий час. перша частина

(друга половина XVII — кінець XVIII ст.)

Цей період відлічують від Англійської революції. У другій половині XVIII ст. у Великій Британії розпочалася індустріальна революція — раніше за інші країни світу. У Франції за короля Луї XIV, що правив у 1643-1715 рр., досяг свого апогею абсолютизм. Освічений абсолютизм був характерний для Австрійської імперії Габсбургів під час правління Марії-Терези та її сина Йосипа II.

Після Вестфальського мирного договору 1648 р. в Німеччині була закріплена роздробленість. Реформи Петра I й Катерини II зміцнили самодержавство у Російській імперії. Боротьба північноамериканських колоній проти Великої Британії завершилася державотворенням Сполучених Штатів Америки.

НОВИЙ ЧАС. ДРУГА ЧАСТИНА (кінець XVIII- початок ХХ ст.)

Заключний період Нової історії починається Французькою революцією 1789-1799 рр., що знищила феодально-абсолютистський лад у Франції та встановила республіку. Але, здобувши владу, французька буржуазія розв’язала терор проти своїх супротивників. Нетерпимість до внутрішніх

супротивників, загарбницькі війни проти сусідніх держав відкрили шлях до встановлення диктатури Наполеона Бонапарта. Рішення Віденського конгресу 1815 р. істотно «перекроїли» карту Європи.

20-30-і роки XIX ст. ознаменувалися піднесенням національного й революційного рухів у Європі. У 1860-1870-і рр. відбулося політичне об’єднання Німеччини й Італії, перетворення Австрійської імперії на дуалістичну монархію. У СТТТА Громадянська війна між рабовласницьким Півднем і промисловою Північчю закінчилася скасуванням рабства, масовим освоєнням західних земель, Реконструкцією Півдня. У цей період завершилося формування колоніальних імперій, активізувалася національно-визвольна боротьба в Індії, Китаї та ряді інших країнах.

Друга половина XIX ст. пройшла під знаком модернізації (тобто оновлення) і ствердження індустріального суспільства в провідних країнах світу. Саме з ХІХ ст. поняття «індустріальне суспільство» та «західноєвропейська цивілізація» стали подібними.

Учені називають ХІХ століття «довгим».

2. ФОРМУВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОГО РІВНОПРАВ’Я й ПАРЛАМЕНТСЬКОЇ ДЕМОКРАТІЇ

Під впливом модернізаційних процесів в економіці у ХІХ ст. в країнах західного світу утверджувалось демократичне управління, що здійснювалося у формі парламентської або президентської демократії.

Парламентська демократія в

різні періоди історії та сьогодні характерна для Франції, Італії й багатьох інших країн.

У деяких країнах, зокрема у Великій Британії, парламентська демократія існує за збереження монарха як формального глави держави, який виконує представ

ницьку та церемоніальну роль. Таку форму правління називають парламентською монархією.

У країнах, де існує президентська демократія (наприклад, у США), найбільші повноваження має демократично обраний президент. Але його влада не є абсолютною й урівноважується представницькими органами — парламентом (сенатом, конгресом тощо).

Водночас, у XIX ст. в багатьох країнах продовжували панувати домо-дерні порядки — у Росії, Османській імперії, Китаї, інших країнах Азії та Латинської Америки.

Політичний розвиток країн у XIX ст. відбувався за двома різними напрямами: шляхом реформ (Велика Британія, США) або шляхом революцій (у різні періоди — Франція, Австро-Угорщина, німецькі, італійські держави).

Незважаючи на всі труднощі й протиріччя, у провідних країнах Європи й США утверджувалася правова держава як невід’ємний елемент демократії, заснована на принципах верховенства закону, дотримання основних свобод людини та громадянського рівноправ’я.

1. Поміркуйте, чому філософ Х. Ортега-і-Гассет стверджував, що демократія, експериментальна наука й індустріалізація створили в XIX ст. нове поле діяльності для людини, нову ситуацію у світі.

2. Деякі мислителі вважають, що західноєвропейські цивілізації прагнули змінити навколишній світ та підкорити його, а традиційні цивілізації намагалися гармонізувати життя людини з навколишнім світом та спонукали до самовдосконалення людини. Що ви думаєте з цього приводу?

3. Які, на вашу думку, є переваги в парламентської та президентської демократій? Яка із цих форм управління, на ваш погляд, більше підходить сучасній Україні? Відповідь обґрунтуйте.

 

Це матеріал з підручника Всесвітня історія 9 клас Щупак (2022)

 




Попередня сторінка:  35. Узагальнення з розділів 5-6 «Епоха Пр...
Наступна сторінка:   2-3. Французька революція кінця XVIII стол...



^