Шкант — кріпильний виріб, що має форму циліндричного стрижня (або фасонні) з фасками або закругленими кінцями. Шкант у професійному сленгу може мати назви, які не вживають у технічній документації: чопик — для визначення шканта, виготовленого кустарним способом; нагель (цвях) — у разі використання шканта як дерев’яного цвяха, який забивають у попередньо просвердлений отвір уже відпозиціонованих (відповідно розташованих) деталей; дюбель — для вкручування саморізів і шурупів.

Залежно від матеріалу виготовлення шканти бувають дерев’яні, металеві та пластмасові. Дерев’яні шканти (рис. 7.1, а) використовують у виробництві меблів для позиціонування та з’єднання між собою деталей із ДСП, фанери, суцільної деревини та інших матеріалів. Для забезпечення більш

жорсткого з’єднання, здатного протидіяти великим навантаженням, використовують металеві иіканти (рис. 7.1, б). Основна сфера застосування пластмасових шкантів (рис. 7.1, в) — з’єднання деталей збірно-розбірних корпусних щитових меблів та інших конструкцій.

У масовому виробництві дерев’яні шканти виготовляють із твердолистяних порід деревини на універсальних деревообробних або на спеціалізованих нікантонарізних верстатах. У невеликих кількостях (наприклад, під час реставрації меблів, коли потрібні дерев’яні шканти різних параметрів) їх виготовляють калібруванням колотих заготовок крізь металевий шаблон.

Пластмасові шканти виготовляють литтям із міцної пластмаси.

Дерев’яні й металеві шканти бувають з гладкою поверхнею (рис. 7.2, г, є) або з поздовжніми пазами на бічній поверхні, їх називають риф лі. Деякі види пластмасових шкантів мають на бічних поверхнях підвищену шорсткість (так звані «йоржі»). Рифлі слугують для виходу повітря під час установлення шкантів у деталь, а також для проходження та кращого зчеплення клею у з’єднанні «на шканти». «Йоржі» шканта запобігають його випаданню із з’єднаних деталей.

Залежно від призначення шкантів на їхні бічні поверхні наносять рифлі: прямі (рис. 7.2, а) — рифлення шкантів універсального призначення; гвинтові (рис. 7.2, б) — рифлення шкантів, призначених для клейового з’єднання; складні (рис. 7.2, в) — для посиленого клейового з’єднання; гладкі (рис. 7.2, г) — для безклейового з’єднання; поперечні (рис. 7.2, ґ, д) — додаткове рифлення для шкантів, призначених для посиленого клейового з’єднання.

Рис. 7.2. Види бічних поверхонь шкантів: а — прямі дерев’яні; 6— гвинтові дерев’яні; в — складні гвинтові дерев’яні; г — гладкі дерев’яні; ґ — складні поперечні пластмасові; д — поперечні рознімні металеві; е — гладкі нерознімні металеві; є — гладкі металеві

Шканти можуть бути різного перерізу (рис. 73, а-д; с. 48). Пластинчасті, квадратні, прямокутні та круглі шканти щільно затискаються в деревині й запобігають зсуву окремих елементів конструкцій один щодо одного. Шканти шестигранного або зірчастого перерізу (шканти-метелики) використовують

рідко. Є ще плоский шкант, який частіше називають ламель (рис. 7.3, е). Його кріплять також за допомогою спеціально зроблених пазів на клей. Отвори роблять не дрилем, а спеціальною фрезою. Ламель використовують тоді, коли потрібно запобігти скручуванню деталей щодо осі шканта.

Рис. 73. Ш канти (нагелі) різного перерізу: а — дерев'яний квадратного перерізу; 6— дерев'яний шестигранного перерізу; в — дерев’яний круглого перерізу або металевий; г — дерев’яний пластинчастий; г — металевий хрестоподібного перерізу; д — шкант-метелнк; е — ламель дерев’яний (шкант-рибка)

Для забезпечення жорсткого з’єднання, здатного протистояти великим навантаженням, потрібний матеріал більш міцний, ніж дерев’яні шканти. Під час будівництва стін великих споруд для скріплення колод і бетонних конструкцій використовують металеві шканти (див.рис. 7.2, д-є).

Металеві шканти (нагелі) мають більше видів за розмірами та формами залежно від призначення: порожнисті усередині — прути круглого перерізу, подібні за формою до дерев’яних шкантів, але меншого діаметра; пластинчасті — призначені для кріплення відразу кількох деталей; прути шестигранного або зірчастого перерізу (шканти-метелики) — кріплення спеціального призначення; підпружинені глухарі — вид оцинкованих саморізів діаметром 10 мм, завдовжки від 20 до 28 см, конструкція кріплень передбачає використання затиснутих шайбами пружин, завдяки чому елементи витримують навантаження в місцях з’єднань понад 150 кг/см².

Часто як шканти (нагелі) застосовують звичайні відрізки арматури або труб діаметром 10-12 мм.

Металеве кріплення більш міцне та довговічне й перешкоджає викривленню з’єднуваних деталей, не випадає з просвердлених отворів. Недоліком металевих шкантів є занадто жорстке кріплення. Через це з часом бруси й колоди можуть підвисати, між ними утворюються щілини. Залізні рифлені шканти нерідко розщеплюють і псують поверхню деревини, різна теплопровідність металу й деревини призводить до накопичення конденсату.

Верхні деталі з’єднань іноді «не відчувають» навантажень і також можуть підвисати. Щоб цього не сталося, верхні деталі складають на пружинних (рис. 7.4, а) і без-пружинних (рис. 7.4, б) шкантах. Укручуючи шкант

через наскрізний отвір верхньої деталі в нижню, їх притягують одну до одної, а пружина стягує їх ще сильніше й не дає розходитися. Недоліком такого з’єднання є наявність металу в деревині, що призводить до іржавіння шканта й появи гнилі в дерев’яній конструкції.

Це матеріал з підручника "Види з’єднань" Гуменюк, Паржницький 2021