1. Форма держави

Нині у світі налічують майже 200 держав. Кожна з них неповторна. Однак між різними державами є певні спільні ознаки. Для того щоб класифікувати держави, визначати спільне й особливе в побудові й управлінні різних держав, використовують поняття «форма держави». Форма держави має три елементи: форму правління, форму державного (територіального) устрою й державно-правовий (політичний) режим (див. схему 3).

Схема 3

2. Форма правління

Першою складовою форми держави є форма правління. Форма правління визначає організацію влади в країні, порядок утворення, взаємодії органів влади й управління.

Відповідно до цих ознак, держави поділяють на монархії й республіки (див. схему 4).

Схема 4

• Пригадайте визначення понять «республіка» і «монархія», відомі вам з курсу історії.

Влада в монархії належить одній особі — монарху — королю, царю, султану, еміру, імператору тощо. Назва залежить від історичних традицій кожної держави. Монарх, як правило, отримує владу в спадщину, у багатьох випадках його владу оголошують священною та вважають даною Богом. Монарх є символом своєї держави. Монарх не несе відповідальності перед своїми підданими.

Монархія — форма державного правління, за якої вся влада в державі належить одній особі та, як правило, передається в спадок.

Монархії є абсолютні й обмежені (див. схему 4). В абсолютній монархії вся необмежена (абсолютна) влада належить монарху (королю,

царю, імператору, султану тощо), його повноваження поширюються на всі суспільні відносини в країні. Такими були Англія та Франція до буржуазних революцій, Російська імперія, до складу якої протягом тривалого часу входила частина території сучасної України.

В обмеженій монархії влада монарха більшою чи меншою мірою обмежена законом (конституцією) і парламентом, який обирає народ. Прикладами сучасних обмежених монархій є Велика Британія, Іспанія, Японія тощо.

Абсолютні монархії поділяють на деспотичні та теократичні.

У деспотичній монархії монарх має абсолютну, тобто необмежену владу, яка ґрунтується на самоправстві володаря й виключає існування органів за-

конодавчої, виконавчої, судової або релігійної влади.

Сутність теократичної монархії стає зрозумілою з назви. Теократія (з грецьк. влада Бога) — форма організації державної та місцевої влади, за якою вона належить церкві й духовенству. Нині у світі існують дві теократичні монархії — Саудівська Аравія та Ватикан, у яких світська та духовна (релігійна) влада належать одній особі.

Серед обмежених монархій виокремлюють дуалістичні (представницькі) і парламентарні (конституційні).

У дуалістичній монархії (від латин. dualis — подвійний) главою держави є монарх, який очолює (реально чи лише формально) виконавчу владу. Парламент у дуалістичній монархії приймає закони, але водночас силу закону мають і рішення монарха. Уряд несе відповідальність перед монархом, парламент не може відправити уряд у відставку. Такими є країни: Кувейт, Непал, Йорданія, Ліхтенштейн. Нині найбільш поширеними є парламентарні монархії — більшість сучасних монархій Європи. У них існує парламент, який формує уряд. У такій державі монарх позбавлений права видавати закони, не бере безпосередньої участі в роботі уряду. Рішення монарха в парламентарній (або конституційній) монархії набуває чинності лише в разі його підписання главою уряду або відповідним міністром. Таке підписання має назву контрасигнація (контрасигнування).

У республіці, на відміну від монархії, джерелом влади є народ. Органи влади формують шляхом виборів і мають певний строк повноважень. У республіці представники влади несуть юридичну та політичну відповідальність за свої дії, дехто може бути відправлений у відставку.

Республіка — форма державного правління, за якої джерелом влади є народ, представників та органи влади обирають на певний термін. Вони несуть відповідальність за свої дії.

Республіки поділяють на парламентські, президентські та змішані (див. схему 4).

У парламентській республіці формування уряду здійснює парламент, уряд підзвітний йому (Німеччина, Італія тощо). Президента в такій республіці здебільшого обирає парламент. Він має переважно представницькі функції.

Парламент

Німеччини — бундестаг

Для президентської республіки (США, Бразилія, Мексика тощо) притаманне те, що президента обирають загальними виборами. Він очолює та формує уряд. Уряд несе відповідальність перед президентом, складає повноваження перед новообраним президентом.

Змішана республіка поєднує ознаки як президентської, так і парламентської республіки. Нині саме така форма республіки набула найбільшого поширення. У такій республіці уряд і президент спільно формують парламент. Змішаними республіками є Франція, Австрія, Польща, Румунія тощо.

Нині у світі існує майже 140 республік і приблизно 30 монархій. Найдавнішими республіками в історії вважають Афінську та Спартанську в Стародавній Греції (V—IV ст. до н. е.), Римську республіку (V— II ст. до н. е.).

Більшість сучасних монархій (з них 14 знаходяться в Азії, 12 — у Європі, 3 — в Африці й 1 — в Океанії) — обмежені. Але Саудівська Аравія, Об’єднані Арабські Емірати, Оман, Бруней, Катар і Ватикан залишаються абсолютними монархіями.

Хоча в більшості монархій глава держави отримує владу в спадок, існують монархії, де монарх отримує владу внаслідок виборів. Так, Папу Римського — главу теократичної монархії Ватикан і Римської католицької церкви — обирає конклав — зібрання вищого католицького духовенства. Виборною монархією називають іноді Малайзію, главу якої — верховного правителя — обирають на засіданні Ради правителів строком на п’ять років. Варто зазначити, що король Малайзії відіграє здебільшого ритуальну роль, основні функції управління виконують парламент і прем’єр-міністр. Найдавнішою із сучасних монархій є японська, її, за деякими даними, було встановлено ще в 660 р. до н. е., у Європі — данська, яка існує з 899 р.

3. Форма державного устрою

Державний (територіальний) устрій визначає внутрішню територіальну організацію держави, взаємодію центральних і місцевих органів влади. За державним устроєм виокремлюють прості (унітарні) (з латин. unitas — єдність) і складні держави (див. схему 5).

Схема 5

В унітарній державі частини держави — територіальні одиниці — області, департаменти, землі, штати тощо — не мають навіть елементів суверенітету. У них відсутні власні, окремі від загальнодержавних, закони, громадянство та податки. Територію унітарної держави вважають цілісною. В унітарній державі, як правило, діють єдина конституція та закони, створена єдина система державних органів. У міжнародних відносинах унітарна держава — єдине ціле. Унітарними державами є Польща, Фінляндія, Данія, Франція тощо. Відповідно до Конституції, унітарною є Україна.

На відміну від унітарних держав, у складних державах її складові мають певні ознаки суверенітету, а частину своїх повноважень вони передають центру.

Складні держави поділяють на федерації, конфедерації та імперії (див. схему 5).

Федерація (з латин. foederatio — союз, об’єднання) — форма державного устрою, за якого держава складається з державних утворень, що мають певну політичну самостійність, однак передають частину своїх прав і суверенітету органам федерації. У федеративній державі кожна складова частина — земля, провінція, штат тощо — має певні особливості законодавства, судочинства, але всі вони зберігають цілісність держави. У федеративній державі, як правило, існують органи законодавчої, виконавчої та судової влади як в окремих складових частинах (суб’єктах федерації), так і в державі в цілому. При цьому законодавство країни чітко визначає компетенцію органів кожного рівня. Прийняті в межах повноважень, компетенції, рішення загальнодержавних (федеральних) органів влади обов’язкові для суб’єктів федерації та їхніх органів влади, а нормативні акти (і, зокрема, загальнодержавна конституція) федерації мають вищу юридичну силу, аніж нормативні акти окремих частин держави. Характерним для федерації є подвійне громадянство: кожний громадянин окремого суб’єкта федерації одночасно є й громадянином держави в цілому. У федерації існує єдина грошова одиниця. Окремі федерації, як правило, не можуть самостійно брати участь у міжнародних відносинах, кордони між її суб’єктами мають значною мірою умовний характер. Нині федераціями є, зокрема, Німеччина, Росія, США тощо.

Конфедерація — союз суверенних держав, які об’єднуються для досягнення певної, чітко визначеної мети в окремій сфері державної діяльності (як правило, тимчасової). Конфедерація діє на підставі договору, при цьому кожна із частин конфедерації зберігає власний суверенітет. У конфедерації не існує спільної конституції, спільної судової та фінансової системи. Кожна з держав — членів конфедерації зберігає власний суверенітет і має право в будь-який час вийти з її складу. Конфедерації створюють здебільшого для виконання окремих завдань (оборони, торгівлі тощо). Вони, як правило, мають нестійкий характер, швидко розпадаються (так сталося з Об’єднаною Арабською Республікою (1958-1968 рр.), до

складу якої входили Сирія та Єгипет) або перетворюються на федерації (саме так сталося із США, які на початковому етапі свого розвитку були конфедеративним утворенням).

У світі існує чимало федеративних держав. Це такі держави, як Австралія, Австрія, Аргентина, Бельгія, Індія, Канада, Мексика, Пакистан, ПівденноАфриканська Республіка тощо.

Одна з останніх в історії справжніх конфедерацій була створена Сенегалом і Гамбією в лютому 1982 р. й отримала назву Сенегамбія. Однак у вересні 1989 р. вона розпалася.

Нині конфедерацією, за офіційною назвою, є Швейцарія (повна назва — Швейцарська Конфедерація), але за змістом швейцарської конституції вона є федеративною державою.

Імперія (з латин. imperium — влада, панування) — форма державного устрою, за якого до складу держави належать окремі частини, які були приєднані насильницьким шляхом, унаслідок поглинання незалежних досі держав або їхніх частин. Складові частини імперії не мають власного суверенітету, не можуть за власним бажанням вийти з її складу. Характерною є різниця в правах центральної частини держави — метрополії — і підкорених частин (колоній). Імперія — форма державного устрою, яка здебільшого залишилася в історії. Саме такими були Римська, Османська, Британська імперії тощо. Остання з них у ХХ ст. перетворилася на співдружність незалежних держав, до якої входить понад 40 держав (серед них такі великі, як Індія, Канада тощо).

За час своєї історії Україна входила до складу різних за своїм державним устроєм і формою правління держав. У XIX ст. територія сучасної України входила до складу Австро-Угорської та Російської імперій, які були абсолютними монархіями. Після 1917 р. західні землі України опинилися в складі Польщі, яка була унітарною державою, республікою. Інша частина України, що на той час мала назву Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР), у 1922 р. ввійшла до складу новоутвореної федеративної держави — Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР).

4. Політичний (державний) режим

Політичний (державний) режим визначає методи, за допомогою яких здійснюють владу в державі, способи та засоби, що для цього використовують.

Політичних режимів багато. Їх поділяють на демократичні й антидемократичні (див. схему 6). Більшість держав намагається забезпечувати панування демократії, діяти відповідно до вимог, що характеризують демократичне суспільство.

Схема 6

Демократія (з грецьк. demokratia — влада народу, demos — народ, cratos — влада) — форма державного режиму, за якого державна влада здійснюється на основі рівноправної участі громадян в управлінні державою, гарантоване дотримання їхніх прав і свобод відповідно до міжнародних стандартів прав людини.

У демократичній державі основним джерелом влади є народ. Державна влада здійснюється на основі її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. У демократичній державі гарантують і забезпечують реальну рівність усіх громадян перед законом, реалізацію проголошених прав і свобод. Щоб створити можливості для участі всіх громадян в економічному й політичному житті, демократична держава забезпечує існування різних форм власності, свободу діяльності політичних та інших об’єднань, розмаїття політичного життя (або плюралізм). У демократичній країні створюються умови для верховенства права та незалежності правосуддя.

На відміну від демократичної держави, в антидемократичних суспільствах громадяни позбавлені можливості брати участь у вирішенні державних питань або ця участь є формальною. Здебільшого в таких країнах утверджується влада однієї особи (або групи осіб), партії, ідеології, інші зазнають переслідувань. В антидемократичних державах права особи не гарантовані, вони постійно обмежуються. Іноді виокремлюють види антидемократичних режимів (див. схему 6).

Основні ознаки тоталітарного режиму — усеосяжний (тотальний — звідси й назва) контроль держави за всіма сферами суспільного життя, панування єдиної ідеології, однопартійна система, заборона опозиції.

Для деспоти характерним є зосередження в руках однієї особи (деспота — звідси назва) усієї влади, застосування надзвичайно жорстких методів управління державою, утиски прав і свобод людини.

Авторитаризму також притаманна значна концентрація влади в руках однієї особи або кількох осіб, безстроковий характер влади глави держави. За такого режиму немає політичної опозиції, управління здійснюють переважно шляхом віддання команд, без будь-якого обговорення.

Форма держави має три елементи — форму правління, форму державного устрою, політичний (державний) режим.

Форма правління характеризує порядок формування органів влади в державі та їхні повноваження.

Державний устрій визначає побудову держави, відносини між центральними та місцевими органами влади.

Політичний (державний) режим характеризується способами, які застосовують під час управління державою. Більшість країн світу прагне побудувати демократичне суспільство. У демократичних державах є система поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову, забезпечується верховенство права й незалежність правосуддя, політичне й економічне розмаїття. У таких державах гарантують права та свободи всіх людей.

Запам’ятайте: форма держави, форма правління, державний устрій, політичний режим.

Подивіться в інтернеті

http://nbuviap.gov.ua/asambleya/constitutions.php

— тексти конституцій держав світу українською мовою.

Запитання та завдання

1. У чому полягають особливості державної влади?

2. Що таке форма держави? Які елементи вона має?

3. Поясніть значення термінів: «форма правління», «політичний (державний) режим», «державний устрій».

4. Що таке демократія? Які ознаки вона має?

5. Наведіть приклади держав із різним політичним режимом, формою правління, державним устроєм, що існують нині або відомі з історії.

6*. Використовуючи знання з історії та географії та додаткові джерела, заповніть таблицю в зошитах.

Країна	Форма правління	Форма державного устрою	Форма політичного режиму
США
Велика Британія
Франція
ФРН
Україна

7*. Визначте форми правління державного устрою та політичного режиму держав, які подані нижче.

а) Кожні чотири роки в державі проводять вибори парламенту. Після виборів парламент формує уряд на чолі з прем’єр-міністром. Держава поділяється на області, котрими керують глави адміністрацій, яких призначає уряд держави.

б) Державу очолює імператор, усі закони набувають чинності після затвердження парламентом і підписання імператором. Парламент обирають строком на 5 років. До парламенту входять представники 12 штатів, кожний з яких має власний уряд і законодавство.

в) Влада в країні перебуває в руках правителя, який очолив державу внаслідок військового перевороту. Дію конституції тимчасово зупинено. Крім центральної провінції, до складу держави входять три території, захоплені внаслідок агресії. Є обраний парламент, але його влада дуже обмежена.

8*. Проаналізуйте сучасний стан нашої країни щодо відповідності вимогам демократичного суспільства. Запропонуйте шляхи та заходи, що, на вашу думку, забезпечать удосконалення демократії в Україні.

 

 

Це матеріал з підручника "Основи правознавства" за 9 клас Наровлянський 2022