1. Народовці та москвофіли

Визначте причини появи в українському русі двох течій та схарактеризуйте кожну з них.

Революція 1848-1849-х років в Австрійській імперії не вирішила політичних питань: зберіг свої консервативні риси імперський режим, уряд ігнорував національні вимоги пригнічених народів. Зокрема, реальна влада в Галичині й надалі повністю належала польській шляхті. Тому національне питання залишалося центральним у суспільно-політичному житті Західної України.

У 1860-ті роки через заборону української мови в Росії посилилася співпраця діячів західноукраїнських земель та Наддніпрянщини. А от галицьке українство розкололося на москвофілів і народовців, які суперничали між собою.

Москвофіли — громадський рух, представники якого шукали порятунку від полонізації в національно-політичній орієнтації на Російську імперію. Вони не визнавали існування українського народу та його мови, пропагували ідею «єдиної російської народності від Карпат до Камчатки».

Народовці, або українофіли — представники галицької, буковинської та закарпатської інтелігенції, які орієнтувалися на народ, обстоювали його інтереси, дбали про формування національної свідомості українців.

Старорусини — шанувальники старої галицько-руської книжної мови, супротивники поляків і лояльні піддані цісаря.

Які, на думку історика Ярослава Г рицака, причини виникнення двох течій в українському русі? Чому москвофіли мали такі сильні позиції?

«Посилення польських позицій у Галичині призвело до розколу в руському таборі. Його лідери почували себе зрадженими австрійським урядом, який полишив їх віч-на-віч із сильнішим польським супротивником. У пошуках нових аргументів на користь своїх національних прав вони прагнули довести, що мають за собою такі ж старі політичні та культурні традиції, як і поляки. З цією метою одна частина (старорусини) посилалася на історію Київської Русі й Галицько-Волинського князівства, на церковно-слов'янську літературу, інша ж (москвофіли) шукала порятунку від полонізації в орієнтації на Російську імперію та її російськомовну культуру. У середовищі останніх верх взяла думка, що «краще втопитися в російському морі».

Засновниками й лідерами москвофільства були історики Денис Зубрицький, Михайло Малиновський, Адольф Добрянський і священник Богдан Дідицький. Соціальну основу цього напряму становила значна частина старшої за віком консервативної інтелігенції, православного духовенства та селян, розчарована політикою Габсбургів і зневірена у власних силах, тож схилялася до ідеї національно-культурної єдності Галичини з Росією, сподіваючись на її підтримку. Такі тенденції, пов’язані з ідеями панславізму та слов’янофільства, були поширені й серед чехів, словаків та інших слов’янських народів.

Панславізм — культурна й політична течія, ідеологія, поширена в державах, населених слов’янськими народами, в основі якої лежать ідеї про потребу їх політичного об’єднання на основі етнічної, культурної та мовної спільності.

Слов’янофільство — напрям російської релігійно-філософської та суспільно-політичної думки, прихильники якої пропагували ідеї самобутності слов’янства, передусім у Росії.

Зробіть припущення, чи міг мати рух москвофілів якісь перспективи? Чому?

«...консервативні елементи галицької суспільності стали спасеніє своє вбачати в Росії. Сподівалися, що російський цар скоро забере Галичину від Австрії, і проповідували наближення до російської культури і мови. .Львівська газета "Слово" — орган москвофілів, як їх названо, виступило відкрито з сим новим політичним сповіданням. Доводило, що галицькі русини — один народ з великоросами, українська мова — незначна відміна "Русского язика", що ріжниться тільки вимовою. та й ніяких русинів нема — є тільки один "рус-скій народ", від Карпатів до Камчатки; тому й нема чого заходитися коло творення народної української літератури: є готова література російська (великоруська)» (Михайло Грушевський).

У другій половині XIX ст. москвофіли розвинули мережу періодичних видань. Вони мали свої організації й товариства: «Народний дім», Ставропігійний інститут у Львові, «Галицко-руська матиця», Товариство імені Крачковского, — які мали щедру фінансову підтримку російського уряду. Саме за проросійську позицію старорусинська течія названа москвофільською.

У 1870 р. старорусини заснували політичну організацію «Руська рада», що мала продовжити справу Головної Руської Ради із захисту прав та інтересів населення. Для цього москвофіли розбудовували потужну видавничу базу. А на Закарпатті їхні прихильники об’єдналися в Товариство святого Василія Великого і видавали газету закарпатських русинів «Світ». Москвофільство тут мало більше прихильників, бо протистояло мадяризації та боролося за збереження слов’янської самобутності.

У громадському житті Буковини під впливом москвофілів спочатку перебувало чернівецьке товариство «Руська бесіда», засноване в 1869 р., та учнівське товариство «Согласіє», засноване в 1870 р.

Одним із факторів посилення проросійських настроїв у цього регіоні була діяльність російського консульства в Чернівцях, а також контакти з галицькими москвофілами.

Інших поглядів дотримувалося молоде покоління світської інтелігенції Галичини — народовці (українофіли) — учителі, письменники, журналісти, студенти. Вони формувалися під впливом ідей і творів Тараса Шевченка та залучали молоду західноукраїнську інтелігенцію до всеукраїнського національно-визвольного руху, маючи за ідеал відродження самостійної соборної Української держави.

Протягом 1860-х років народовці та їхні лідери — зокрема, Сидір Воробкевич, Володимир Шашкевич, Ксенофонт Климкович, Данило Танячкевич — проводили значну культурницьку роботу. Вони виступали за єдність українських земель, розвиток української літератури на живій народній основі, створення єдиної літературної мови, обстоювали ідею окремішності українського народу. Але при цьому народовці залишалися лояльними до австрійської влади.

Поступово народовський напрям перетворився на найвпливовішу силу українського національного руху. Народовці писали й видавали книжки та часописи народною мовою, займалися творчістю. На сторінках їхніх видань друкували найкращі твори як наддніпрянських, так і галицьких та буковинських письменників. Народовці були також засновниками низки громадських організацій у Львові, як-от «Руська бесіда», при якій згодом організували український театр, «Просвіта» і товариство українських студентів «Січ».

Як ви думаєте, чому Шевченко став «апостолом правди і науки» для політика і громадського діяча Олександра Барвінського? Яке враження створюють вірші Тараса Шевченка на вас особисто?

«Перші твори Шевченкові, які ми почали читати, дісталися нам у руки з "Вечорниць", опісля дещо прочитали ми з "Основи", і з того часу Шевченко став нашим "апостолом правди і науки". Його мученицьке життя, і жаль-туга, що його вже немає на світі, розвідки про Шевченка в "Основі" Костомарова, Куліша, Жемчужникова й інших, розжарили сю іскру народної свідомості і любові до свого народу, яка досі, мов у попелі, тліла в наших серцях, розвели з неї ясну полумінь, що всіх нас обгорнула, з'єднаних у "Громаді", і зігрівала до сеї народної ідеї україно-руської, якої таким голосним речником станув у наших очах Шевченко».

Саме «Руська правда», «Просвіта», «Січ» вплинули на формування тих, хто стали визначними діячами суспільно-політичного й національно-культурного руху. Серед них Іван Франко, Остап Терлецький, Володимир Навроцький, Іван Пулюй, брати Барвінські та багато інших.

2

Культурно-освітнє товариство «Просвіта»

Порівняйте діяльність «Просвіти» з діяльністю громад у Наддніпрянській Україні. Запишіть їх спільні та відмінні риси в робочий зошит.

Значну роль у розвитку самосвідомості українського народу відіграло культурно-освітне товариство «Просвіта», засноване в 1868 р. народовцями у Львові. На перших його зборах студент Андрій Січин-ський сказав, що «кожний нарід, що хоче добитися самостійності, мусить передусім дбати про те, щоб нижчі верстви суспільства, народні маси, піднести до тої степені просвіти, щоб народна маса почула себе членом народного організму, відчула своє... національне достоїнство і потребу існування нації».

За статутом товариство мало «спомагати народну просвіту в напрямах моральнім, матеріальнім і політичнім». За характером своєї діяльності «Просвіта» нагадувала громади в Наддніпрянській Україні, але на відміну від них діяла легально й мала чітку структуру.

Першим головою товариства був композитор Анатоль Вахня-нин. Якщо на перших загальних зборах «Просвіти» були присутні 64 учасники, то за десятиліття їхня чисельність зросла до 800. Згодом «Просвіті» стали надавати державну дотацію. Допомагали внесками й самі народовці.

«Просвіта» працювала у складних умовах. Перше приміщення вона отримала лише в жовтні 1871 р., коли член товариства директор Академічної гімназії Василь Ільниць-кий надав маленьку кімнатку в Народному домі, де тоді розташовувалася гімназія. Далі товариство винаймало різні приміщення, аж поки 30 березня 1895 р. не купило будинок на площі Ринок, 10.

Основним напрямом діяльності «Просвіти» стало книгодрукування. Ще на перших загальних зборах вирішили видавати книжки українською мовою без польських, російських і церковнослов’янських слів, у простому й доступному стилі. А в 1871 р. «Просвіта» почала видавати шкільні підручники та методичну літературу.

Перша сільська читальня в Галичині відкрилася у 1871 р. в Мику-линцях теж завдяки «Просвіті». А на кінець XIX ст. таких читалень у краї було вже 816. Зросла і кількість філій самої «Просвіти», які на місцях збирали предмети старовини, етнографії, фольклору, заснували музеї в містах Косів, Самбір, Сокаль, Яворів.

Кожний захід «Просвіти» — будівництво Народного дому, конкурси художньої творчості, спільні святвечері тощо — ставав важливим чинником об’єднання українських народних мас. Так, безкорисливу просвітницьку роботу вели гімназисти, студенти, священники, учителі. Свого часу до товариства належав Іван Франко, «Просвіту» високо цінували Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Борис Грінченко, Юрій Федькович, Василь Стефаник.

з

Наукове товариство імені Шевченка

Якою була роль Наукового товариства імені Шевченка в житті українського суспільства?

У 1873 р. у Львові виникло літературне Наукове товариство імені Шевченка (НТШ). Ініціатором його заснування був письменник, перекладач, видавець Олександр Кониський. Фундаторами НТШ у Східній Україні були Володимир Антонович, Михайло Драгоманов, Костянтин

Михальчук, Пантелеймон Куліш та Іван Нечуй-Левицький, у Західній Україні — священник Степан Качала, один із керівників народовців Кор-нило Сушкевич, педагог Дем’ян Гладилович, учений Омелян Огонов-ський та інші. Меценатами товариства виступили Василь Симиренко, Євген Чикаленко, Єлизавета Милорадович-Скоропадська, 32 жертво-давці-галичани, а також товариство «Січ» у Відні. Місцем заснування товариства обрали Львів, де умови для літературної та наукової праці були значно кращими порівняно з підросійською Україною.

Задумане як осередок розвитку української мови та літератури, НТШ поступово перетворилося на першу новітню українську академію наук. Воно було яскравим свідоцтвом поєднання в національному відродженні зусиль українців західноукраїнських земель і підросійської України.

У чому Михайло Грушевський вбачав значення НТШ?

«Весь сей приток духовних сил, а почасти і матеріальних засобів з російської України дуже зміцнив українське життя Галичини і багато йому причинив розвитку. З другого боку, для України російської Галичина свого часу стає справді вікном у світ, що не давало їй заснути в темряві тодішніх заборон. На галицькім ґрунті, на галицьких відносинах, у галицьких виданнях ставилися, випробовувалися й вирішувалися різні соціальні, політичні, національні питання. Через те галицькі відносини викликали незвичайну заінтересованість серед свідоміших російських українців» (Михайло Грушевський).

На початковому етапі діяльності НТШ називали літературним або літературно-науковим. Згідно з першим статутом воно ставило перед собою скромні завдання, а саме «спомагати розвою руської словесності». Тож для своїх потреб НТШ у 1874 р. придбало друкарню, де видало понад 50 книг і брошур різної тематики, зокрема побутово-господарської та загальноосвітньої, а також «Історію літератури руської» Огоновського та «Австро-руські спомини» Драгоманова тощо.

Переломним для товариства став 1892 р., коли воно трансформувалося в Наукове товариство імені Шевченка. Було створено три науково-дослідні секції: математично-природописно-лікарську, історично-філософічну та філологічну. Почали діяти понад двадцять наукових комісій, що охопили, крім гуманітарних наук, математику, фізику, хімію, біологію, право та економіку.

Було започатковано також низку періодичних видань — перших в історії україномовних журналів з історії, філології, права, демографії,

математично-природничих наук. Провідне місце з-поміж них посідали « Записки НТШ», які з’явилися в 1892 р. й пізніше перетворилися на квартальник і двомісячник. До 1914 р. вийшло 120 томів «Записок НТШ», які були репрезентативним органом усієї української науки.

У 1897 р. головою НТШ обрали Михайла Грушевського, і на цьому посту він залишався аж до 1913 р. За його головування НТШ досягло найбільшого розвитку: було змінено статут і членство товариства, розгорнуто багатопрофільну за масштабами видавничу діяльність.

Які факти з життя Михайла Грушевського справили на вас найбільше враження?

Отже, НТШ мало на меті організувати національну науку та забезпечити їй поступовий вихід на рівень європейських державних народів. У ситуації, яка випала на долю України, поділеної на Східну й Західну, принципово важливим було показати історичну територію українського народу, а поряд — єдність мови, єдність побуту й культури загалом. НТШ, будуючи власну концепцію історії України, вело широкомасштабну видавничу діяльність і безкомпромісно пропонувало українську мову як мову міжнародних з’їздів, конференцій та археологічних з’їздів, що проводили в Україні.

На основі уривка зі Статуту НТШ 1898 р. опишіть масштаб діяльності товариства.

«Цілею Товариства є плекати та розвивати науку і штуку [мистецтво] в українсько-руській мові, збирати та зберігати різні наукові предмети та пам'ятки старовини України-Руси. До сеї ціли мають вестися:

1) наукові досліди: а) з філології і етнографії — руської і славянської, з історії українсько-руського письменства і штуки [мистецтва]; б) з історії, географії, археології України-Руси, а також з наук філософічних, економічних і правничих; в) з наук математичних, природописних і лікарських;

2) відчити і розмови наукові;

3) з'їзди учених, літераторів і артистів, наукові подорожі і екскурсії;

4) видавання наукових видавництв періодичних і неперіодичних;

5) премії і підмоги ученим і літераторам;

6) удержування бібліотеки і музея;

7) удержування власної друкарні і книгарні».

Виконайте онлайн-вправу.

cutt.ly/wTLcPMk

Домашнє завдання

Порівняйте розгортання українського руху на західноукраїнських і наддніпрянських землях у 60-х роках ХІХ ст.

У 1993 р. вулицю у Львові (колишню Кармелітську, згодом Дарвіна) перейменували на вулицю Просвіти. У 1994 р. з нагоди 125-річчя діяльності товариства неподалік від цієї вулиці відкрили пам’ятник «Просвіті». Як ви думаєте, про що свідчать ці факти?

Створіть інфографіку чи постер, які б ілюстрували діяльність НТШ.

 

Це матеріал з підручника Історія України за 9 клас Пометун, Дудар 2022