РОЗДІЛ 6

Україна на початку ХХ ст. перед викликами модернізації

 

1. Індустріальна модернізація. Монополізація

Працюючи з текстом, подумайте, як проявились індустріальна модернізація та монополізація в Україні.

На початок XX ст. на Наддніпрянщині завдяки індустріалізації сформувалася нова структура економіки. Так, зважаючи на поклади в цьому регіоні корисних копалин, почала розвиватися кам’яновугільна й металургійна промисловість. До того ж бажання модернізувати війська стимулювало російську владу максимально розвивати саме ці галузі. Поступово Донбас став «всеросійською кочегаркою», а разом із Середнім Придніпров’ям — основною металургійною базою імперії.

Хоча Донбас, Харків і Катеринослав перетворилися в індустріальні центри загальноімперського значення, на українських землях використовували лише невелику частину місцевої продукції.

Як позначалася на життєвому рівні населення України наведена в таблиці структура промислового виробництва?

Структура промислового виробництва України 1912 р.

Центральні ж та північні райони підросійської України мали сприятливі умови для вирощування цукрового буряку, тому саме ці регіони імперії стали центром цукроваріння. Інші важливі галузі промислового виробництва, зорієнтовані на задоволення повсякденних потреб населення, зокрема текстильна, взуттєва, а також машинобудівна, в Україні були представлені слабко. Необхідну продукцію ввозили з Росії чи з-за кордону. Виняток становило виробництво сільськогосподарських машин і реманенту, яке розвивалося в південних губерніях України.

Приплив іноземного і вітчизняного капіталу сприяв індустріальній модернізації промисловості, але технічне переоснащення гальмувалося великими резервами дешевої робочої сили.

Спираючись на текст та ілюстрації, визначте особливості розвитку промисловості України на початку ХХ ст.

Світова криза 1900-1903 рр. зумовила поглинання слабших підприємств сильнішими, зменшення чисельності дрібних фабрик і заводів. Це явище було характерним для всіх країн світу й одержало назву «концентрація виробництва».

Великі підприємства зазвичай не належали одній особі, а були акціонерними товариствами. У таких об’єднаннях капітал розподіляли на паї (акції). Власники паїв (акціонери) відповідали за справи акціонерного товариства й отримували частку прибутку відповідно до свого паю.

Посилення концентрації промисловості сприяло виникненню монопольних компаній — великих підприємств, фірм або об’єднань (спілок), що контролювали значну частину виробництва та збуту певного виду продукції. Можливість суттєво впливати на ринкові ціни й обсяги пропозиції товарів забезпечувала таким компаніям надвисокі прибутки.

Монополія — підприємство або об’єднання підприємств чи господарське товариство, що виробляє значну кількість продукції певного виду, завдяки чому посідає доміную-вальне становище на ринку й за рахунок встановлення більш високих цін отримує надвисокі прибутки.

Монополізація економіки — збільшення кількості монополій в економіці країни.

Процес монополізації активізувався на початку XX ст., коли виникли синдикати «Продвагон» (1901), «Продамет» (1902), «Продвугілля» (1902) тощо. Це була така форма монопольного об’єднання підприємств однієї галузі промисловості, учасники якої окремо зберігали власність на засоби виробництва, але були спільними власниками виготовленого продукту.

Монополії також неоднозначно впливали на розвиток виробництва й рівень життя населення. З одного боку, вони пом’якшували наслідки промислові кризи, а з іншого — їх власники, щоб підвищити ціни на свою продукцію, часто штучно підтримували дефіцит на власні товари та перешкоджали технічному прогресу, заощаджуючи на модернізації монополізованих галузей виробництва та експлуатували робітників.

Які галузі промисловості розвивалися на західноукраїнських землях у ХІХ ст.? За текстом підручника визначте, які зміни відбулися на початку ХХ ст.

На початок ХХ ст. основними рисами промислового розвитку в Західній Україні були штучні гальмівні процеси з боку метрополії. Економіка краю і надалі працювала на забезпечення її розвинутих промислових центрів дешевою сировиною.

Промисловий спосіб виробництва тут було запроваджено у лісопильній, нафто- та озокеритодобувній, соледобувній, паперовій, тютюновій, цегельній й металообробній галузях. Усе це стало можливим завдяки тому, що місцева адміністрація розширила кредитування фабрично-заводської промисловості та звільнила її від податків. Відтак на початок ХХ ст. на західноукраїнських землях діяло кілька сотень промислових підприємств, які загалом нараховували майже 50 тис. робітників.

Однак австро-угорська влада не заохочувала перероблення нафти на місцях, тому розвивалася в основному нафтодобувна галузь, у якій відбулися значні зміни. Так, було закрито невеликі криниці та ями, натомість почали бурити свердловини глибиною понад 1 тис. метрів. Значно зросла в галузі потужність парових двигунів і двигунів внутрішнього згоряння. Тут у 1912 р. використовували значно більше парових двигунів і двигунів внутрішнього згоряння, ніж у всіх інших галузях промисловості в цілому. Тож видобуток нафти швидко зростав: у 1900 p. це було 325 тис. тонн, а в 1909 p. — понад 2050 тис. тонн. Найбільше нафти добували в районах Борислава та Дрогобича.

Друге місце після нафтодобувної посідала деревообробна промисловість. Працювало близько 100 лісопильних заводів, які щороку експортували 80-85 тис. вагонів лісоматеріалів. На галицьких лісопильнях також постійно зростала потужність парових двигунів. Проте темпи зростання самої деревообробної промисловості, насамперед меблевого виробництва, були дуже повільними.

Важкої промисловості в краї майже не існувало. На Закарпатті — у Довгому, Кобилецькій Поляні та Фридешові — діяли металургійні заводи, де виплавляли чавун: чавунні плити, грубки, дрібний сільськогосподарський інвентар, колеса для потягів, невеликі металеві речі — сокири, лопати тощо. А от машинобудування було розвинено слабко.

2

Регіональна спеціалізація промисловості й сільського господарства

Які труднощі зберігалися в розвитку сільського господарства України наприкінці ХІХ ст.?

На початку ХХ ст. на українських землях селяни становили 84 % населення і, відповідно, саме вони виробляли значну частину продукції. Але техніка землеробства залишалася відсталою, переважала ручна праця, продуктивність була низькою, доходи більшості селян — незначними. Надбання модернізації — нові знаряддя праці, технології, освіта, книжки та газети — дуже повільно проникали в село. Абсолютна більшість сільських жителів була неписьменною. На початку ХХ ст. селянське господарство все ще залишалося значною мірою натуральним. Як ілюстрація характеризує добробут селянства?

Ознакою модернізації сільськогосподарського виробництва була спеціалізація окремих районів, яка посилилася на початку ХХ ст. Цьому сприяло будівництво залізниць, що полегшило вивіз продукції землеробства на внутрішній та зовнішній ринки. А розвиток транспорту зумовив збільшення посівних площ за рахунок розорювання земель, що раніше не використовували в рільництві.

Так само, як і раніше, швидше за інші регіони розвивалася степова Україна. Окрім зерна на продаж, вирощували технічні культури — соняшник та льон. Саме тут, переважно в поміщицьких господарствах, застосовували сільськогосподарські машини.

Спираючись на текст та ілюстрації, визначте особливості розвитку сільського господарства України на початку ХХ ст

На Правобережжі (частково й на Лівобережжі) зросли площі вирощування технічних культур: цукрових буряків, картоплі. Полтавська й Чернігівська губернії спеціалізувалися на вирощуванні тютюну, що становив половину цієї продукції в Російській імперії.

На західноукраїнських землях у сільському господарстві були зайняті 94 % населення. Більша частина орної землі, лісів і пасовищ належала поміщикам, заможним селянам, Римо-католицькій та Греко-католицькій церквам. Поміщики тримали у своїх руках понад 40 % усіх земель. Водночас у сільському господарстві було зайнято майже все українське населення Галичини, Буковини та Закарпаття.

Значна частина поміщиків не змогла перелаштуватися на нові засади господарювання. Відтак заборгованість галицьких поміщицьких господарств була втричі вищою, ніж селянських. Із часом великі землевласники почали втрачати свої позиції, їхні земельні володіння стали переходити у власність компаній, банків, багатих селян. Тисячі панських фільварків орендували представники торговельного та лихварського капіталу.

Селяни шукали додаткові джерела прибутку, однак, найнявшись батраками до поміщиків, вони могли розраховувати лише на найнижчий заробіток в імперії. Заборгувавши банкам або місцевим лихварям, вони ризикували потрапити у фінансову кабалу через високі відсоткові ставки — аж 150-250 % річних. Якщо селянин не сплачував боргів, його землю продавали з молотка.

Як письменниця Ольга Кобилянська описувала зубожіння селян?

«Мені припала задача заявити одному убогому мужикові, вітцеві чотирьох малих дітей, що його господарство може ліцитуватися (бути виставленим на продаж з аукціону). На тім його малім господарстві тяжів уже віддавна в рустикальнім (селянському) банку довг його родичів... Всі в селі знали, що він не збере потрібної суми, котра, збільшена процентами, перевищала далеко його дрібне майно, і тому (мені уста дрижали, коли я представив йому стан речей) мусило господарство ліцитуватися.»

з

Кооперативний рух

Важливим чинником модернізації сільського господарства стала діяльність кооперативів, які допомагали вирішувати нагальні проблеми. Недостатньо було щось виростити. Необхідно було ще й вигідно продати урожай, аби мати достатньо коштів на життя і розвиток господарства.

У чому історик Ігор Фаренія вбачає причини поширення кооперативного руху?

«Економічна ситуація на рубежі ХІХ-ХХ ст. мала об'єктивну основу для поширення всіх галузей селянської кооперації: лихварство мотивувало необхідність організації кооперативного кредиту, масове користування промтоварами — споживчих товариств, діяльність скупників-спекулянтів — налагодження кооперативного збуту, малоземелля — виникнення сільськогосподарських артілей. Тому поряд з іншими провідними тенденціями аграрного розвитку кооперативний рух на початку ХХ ст. став невід'ємною частиною селянського господарювання».

У 1901 р. було створено перший на українських землях Союз кредитних кооперативів у м. Бердянськ, а у 1903 р. — у Мелітополі. Ці кооперативні союзи надавали практичну допомогу низовим, об’єднаним у них кооперативам. У 1907 р. кредитні кооперативи Київської, Волинської та Подільської губерній об’єдналися в Союз Південно-Західного краю, що став організаційно-фінансовим осередком не тільки Київщини, а й усієї Наддніпрянщини.

Роль кооперативів була і справді значною. Та фінансова допомога, яку вони надавали, дала змогу селянам вистояти в боротьбі за землю. Станом на 1 січня 1914 р. в Україні уже діяло понад 2000 кредитних і близько 1000 ощадно-позикових товариств. Вони об’єднували понад 1,7 млн членів, мали основного капіталу майже 20 млн рублів.

А от на західноукраїнських землях кооперативний рух розвивався активніше. Ще в 1883 р. Василь Нагірний та Аполлон Ничай, яких називають батьками кооперативної справи в Західній Україні, створили у Львові перший кооператив. А в 1894 р. Теофіл Кормош заснував перший український кооперативний банк «Віра», який був успішним суперником лихварів та орендарів. Уже тоді на практиці почало реалізовуватися гасло «Свій до свого по своє». Зростання кооперативів привело до організації в 1904 р. Центральної асоціації українських кооперативів, що мала близько 550 філій та 180 тис. членів.

У Галичині влада не протидіяла кооперативному руху. Відтак напередодні Першої світової війни тут діяло вже близько 1,3 тис. кооперативів, більшість із яких була об’єднана в союзи.

Загалом кооперативний рух сприяв не тільки економічному піднесенню нації, а й її політичному зростанню.

Виконайте онлайн-вправу.

Домашнє завдання

Порівняйте економічний розвиток Наддніпрянщини та західноукраїнських земель на початку ХХ ст.: визначте спільні та відмінні риси.

Яким був загальний рівень економічного розвитку краю на початку ХХ ст.? Охарактеризуйте його одним або двома словами та поясніть свою назву в короткому (не більше 300 слів) есе.

 

Це матеріал з підручника Історія України за 9 клас Пометун, Дудар 2022